Цієї ночі стартувала фінальна серія плей-оф НБА.
Нагадаємо, що за звання найсильнішої команди Ліги цьогоріч боротимуться
«Лос-Анджелес Лейкерс» та «Майамі Хіт».
Те, що обидві команди налаштовані на серйозний бій,
показав старт поєдинку, коли обидві команди обмінялись «трюльниками». Але після
цього «Майамі» дав зрозуміти «Озерним», що претензії флоридців на титул не є
порожнім звуком. Після згаданого вище розміну за деякий час підопічні Еріка
Споельстри взяли ініціативу в свої руки та «полетіли» у відрив на «10+». Але
гравці «Лейкерс», вочевидь, були до цього готові. Тому що вже ближче до кінця
першої чверті підопічним Френка Фогеля вдалося не тільки відіграти відставання
в рахунку, а і вийти вперед на «+3».
І такий «камбек» від «Лейкерс» мав би стати «дзвіночком»
для «Хіт». І підопічні Еріка Споельстри, можливо, змогли би прислухатися до
цього «дзвіночка» прислухатись. Але цьому завадили кадрові проблеми, які
спіткали «Майамі» вже по ходу другої чверті. Спочатку в одному з епізодів
травмувався Драгіч, а трохи пізніше – Батлер. І якщо «Джимбо» все-таки зміг
продовжити гру, незважаючи на ушкодження, то для словенця даний матч закінчився
достроково. І не факт, що Горан взагалі ще з’явиться у цій фінальній серії. А
тут ще не зовсім пішла гра у Хірро та Робінсона, які, за такої ситуації,
теоретично могли би спробувати партнерів за собою. Щоправда, був Адебайо, який
наманався чинити опір Девісу та Ховарду під щитами, але його зусиль було
замало. І на фоні цього перевага «Лейкерс» у рахунку почала дуже стрімко
зростати, і вже ближче до великої перерви вона становила майже 20 пунктів.
Проблеми для «Майамі» продовжувались і далі. По-перше –
перевага «Лейкерс» поступово досягнула позначки у тридцять очок. По-друге – під
час одного з зіткнень постраждав Адебайо, який був змушений передчасно залишити
гру. З такими кадровими проблемами Ерік Споельстра був змушений давати більше
ігрового часу резервістам, зокрема Нанну, який непогано вийшов з лавки запасних.
І тільки у четвертій чверті «Лейкерс» послабили свій тиск на захист «Майамі».
Це, звісно, одразу відобразилось на рахунку. «Хіт» вдалося організувати невеличкий
ривок та трохи скоротити своє відставання в рахунку. Однак, все одно гра була
під контролем у «Озерних», які довели гру до перемоги та повели у серії.
Поки більшість українців буде спати, в ніч з 30 вересня
на 1 жовтня відбудеться перший матч фінальної серії плей-оф НБА. І якщо мало
хто сумнівався у тому, що від Західної Конференції гратиме «Лос-Анджелес
Лейкерс», то вихід до фінал «Майамі Хіт» можна вважати несподіванкою. Хоча
нинішній плей-оф у найсильнішій баскетбольній лізі світу вже привчив нас до
неочікуваних результатів. Тут, перш за все, згадується «Денвер», який спочатку
програвав «Юті» 1:3 у серії, але потім узяв три матчі поспіль, змусивши
Мітчелла та компанію залишити свої мрії про заповітну «гайку» до кращих часів.
Те ж саме «Денвер» утнув і в протистоянні з «Кліпперс», що призвело до
відставки Дока Ріверса з посади головного тренера каліфорнійців. Але третьої
несподіванки не сталося – «Самородки» нехай і з боями, та все-таки поступився «Лейкерс»
у фіналі Західної Конференції. Що стосується «Майамі», то на вихід цієї команди
до фіналу мало хто ставив. Але підопічним Еріка Споельстри вдалося спочатку
зняти «скальп» з «Мілуокі», який вважався чи не головним фаворитом Східної
Конференції (що само по собі вже було вагоме досягнення), а потім розвіяли мрії
«Бостона» на свій дев’ятнадцятий титул в історії. І хоча результат протистояння
«Хіт» та «Селтікс» ніби виглядає логічним (якщо пригадати, як складалася
серія), та все-таки класичне протистояння «Лейкерс» і «Бостона» було би більш
цікавим, адже тоді за титул боролися б дві найбільш титуловані команди НБА. Однак,
є передчуття, що і двобої між «Лейкерс» та «Майамі» будуть не менш цікавими.
Є кілька обставин, які вже зараз роблять цей фінал
інтригуючим та цікавим. По-перше – це мотивація «Озерних» здобути свій
сімнадцятий титул та скоротити відставання від «Бостона» на відстань одного
чемпіонства. По-друге – буде цікаво подивитись на протистояння Леброна Джеймса
та Андре Ігуодаои, який є одним з небагатьох гравців, котрий реально може «закрити»
Леброна та чинити йому гідний спротив. І по-третє – давня «образа» на Леброна
від керівництва «Хіт» за те, що він залишив Флориду після двох чемпіонських
сезонів та повернувся у «Клівленд» (як ми знаємо, Джеймс і з «Кавальєрс» встиг
здобути чемпіонський титул). І образа ця йшла безпосередньо від Пета Райлі.
Так, від того самого Пета Райлі, який свого часу ставав чемпіоном НБА спочатку
як гравець «Лейкерс», а потім – як тренер. Тому, це додає фінальному протистоянню
зайвої інтриги.
Якщо говорити про ігрові моменти, то тут теж дуже цікаві моменти. Три зі своїх чотирьох переможних матчів «Майамі» виграв завдяки вдало проведеній останній чверті (щоправда, тут одразу скажемо, що цьому посприяв і «Бостон», який провалювався у клатчі). «Лейкерс» – це команда, яка може стабільно та рівно провести всі 48 хвилин та контролювати гру, особливо якщо рахунок на користь «Озерних». Тому, тут може бути перевага у каліфорнійців. Так само може бути перевага у підопічних Френка Фогеля під кошиком. Це наочно продемонстрували серія проти «Денвера», коли тренерський штаб «Лейкерс» виставляв проти Ніколи Йокіча і Ентоні Девіса, і Джавала МакГі (якого, щоправда, вже по ходу серії замінив у стартовій п’ятірці Дуайт Ховард). І у Йокіча виникали проблеми (особливо в останній грі). І це реально може бути проблемою для «Хіт», адже у ростері цієї команди наразі немає саме типового центрового, бажано – семифутера. Тому, цю позицію закриває Бем Адебайо, який, в принципі, скоріше є важким форвардом, ніж центровим. Тим не менш, свою роботу під щитами Бем виконує. Але якщо «Лейкерс» буде грати високою передньою лінією, то один Адебайо може не впоратися. Тому, наставник флоридців Ерік Споельстра має знайти якусь альтернативу. Ще одна перевага у «Лейкерс» – це досвід гравців. Майже всі гравці «основної» обойми «Лейкерс» – досвідчені баскетболісти. Про що каже бодай би, наприклад, той факт, що для Леброна Джеймса це буде дев’ятий фінал за останні десять років. Інші гравці теж досвідчені, хоча чемпіонські персні є далеко не у всіх. Тим не менш, досвід тих же Джеймса, Девіса, Ховарда, Рондо, Колдуелл-Поупа може датися взнаки. У «Майамі» в цьому плані перевагою може бути хіба що те, що більшість гравців – молоді та голодні до перемог, а отже – серйозно мотивовані.
Однак, є деякі фактори, де «Майамі» як мінімум не
поступається «Лейкерс». По-перше – це «далекобійна» артилерія. Вона навряд чи є
гіршою за каліфорнійську. І якщо у гравців «Хіт» піде 3-очковий кидок, то
спинити їх буде важко. Тим більше, є, кому кидати – Батлер, Драгіч, Хірро,
Робінсон, і навіть Ігоудала може кинути «трюльник». «Бостон» вже відчув це на
собі. До того ж, у «Майамі» дуже багато драйву йде від запасних гравців. І вони
подекуди дуже непогано «вистрілюють». Взяти того ж Хірро, який в одному з поєдинків
проти «Бостона» набрав 37 очок, вийшовши з лавки запасних. У плей-оф НБА такого
не було давно. Однак, у плані лавки запасних і «Лейкерс» має, чим відповісти.
По-перше – у «Озерних» не тільки довга лавка запасних, а і фактично дві
рівноцінні п’ятірки. І навіть гравці ротації подекуди «стріляють» у той момент,
коли від них цього мало хто чекає (згадайте, як Маркіф Морріс в одному з недавніх
матчів «пульнув» п’ять точних 3-очкових лише за першу чверть. Тому, можна
сказати, що «далекобійники» в обох командах будуть у головних ролях. Інша
справа – кому пощастить більше?
Як завершиться фінальна серія? Проаналізувавши всі плюси
та мінуси обох команд, приходимо до висновку, що наразі скоріше «Лейкерс» може
завоювати свій сімнадцятий чемпіонський титул, ніж «Майамі» – четвертий. Однак,
це плей-оф, і тут може статися будь-що. Так, у «Майамі», можливо, не такий
зірковий склад, як у чемпіонські роки, коли в різні роки чемпіонами у складі «Хіт»
ставали такі зірки, як Шакіл О’Ніл, Дуейн Уейд, Леброн Джеймс, Кріс Бош, Алонзо
Моурнінг, Гері Пейтон, Рей Аллен тощо. Однак, у «Майамі» молода та перспективна
команда. І це – її сила. Тому, ніхто не критикуватиме підопічних Еріка
Споельстри, якщо вони не здобудуть титул. А от якщо «Лейкерс» тим зірковим
складом, який наразі є у Френка Фогеля, не здобуде титул, то це буде як мінімум
непорозуміння. Отже, наш прогноз на фінальну серію плей-оф НБА – 4:2 на користь
«Лейкерс».
Напередодні трьома матчами стартували змагання у другому
за престижністю клубному баскетбольному турнірі Європи – Єврокубку. 24 команди
поведуть боротьбу за право заволодіти баскетбольним Єврокубком. На першому
етапі змагань вони розділені на чотири групи, по шість команд у кожній. Чотири
найкращі команди з кожної групи потрапляють до раунду Топ-16, де буде зіграний
ще один груповий етап. А вже за його підсумками стануть відомі вісім команд (по
дві – з кожної групи), які зіграють у чвертьфіналах та визначать володарів
путівок до «Фіналу чотирьох».
Цієї ночі двома
поєдинками відновився чемпіонат НБА. Серед них, безумовно, треба виділити
принципового протистояння між двома клубами з Лос-Анджелеса – «Лейкерс» та «Кліпперс».
Те, що обидві команди не хотіли поступатись, свідчить той факт, що «Озерним»
вдалося перемогти з гандикапом лише у два очки. До того ж, треба відзначити, що
спочатку Леброн Джеймс завершив атаку своєї команди, яка в підсумку і стала
переможною, а після цього ще не дозволив урятувати гру ані Каваю Леонарду, ані
Полу Джорджу. В іншій зустрічі «Юта» переграла «Нью-Орлеан», перш за все,
завдяки вдалій грі у четвертій чверті. Ще одним фактором на користь «Джаз» став
той момент, що стартова п’ятірка команди з Солт-Лейк-Сіті фактично знищила
стартову п’ятірку «Пеліканс». Судіть самі: усі «джазмени», які вийшли зі
стартових хвилин, набрали більше десяти очок. У «Нью-Орленана» таким можуть
похвалитись лише Інгрем, Холідей та Вільямсон. Вочевидь, така командна робота і
стала запорукою успіху «Джаз». Пропонуємо Вашій увазі протокольні дані матчів.
Дніпровський «Дніпро»,
який представлятиме Україну у цьогорічному розіграші баскетбольної Ліги
чемпіонів, отримав суперника по першому кваліфікаційному раунду. Ним став
представник Нідерландів – «Гронінген». Матчі між «Дніпром» та «Гронінгеном»
відбудуться 15 та 18 вересня. Перший поєдинок українська команда проведе вдома,
а другий – на виїзді. В разі перемоги «Дніпро» у другому кваліфікаційному
раунді Ліги чемпіонів зустрінеться з переможцем пари «Іракліс» (Греція) – «Керавнос»
(Кіпр). Поєдинки другого кваліфікаційного раунду Ліги чемпіонів заплановані на
22 та 25 вересня.
Окрім того, відбулось
жеребкування групового етапу Ліги чемпіонів сезону 2020/2021 р. р. В разі
подолання двох кваліфікаційних етапів «Дніпро» зіграє у групі «В» з такими
командами як «Нижній Новгород» (Росія), «Німбурк» (Чехія), «Діжон» (Франція), «Сарагоса»
(Іспанія), «Тофас» (Туреччина), «Старт» (Польща) та «Фалько Сомбатель»
(Угорщина).
Напередодні відбулось
жеребкування групового етапу Єврокубку – другого за рангом турніру у
європейському баскетболі. Пропонуємо Вашій увазі результати цього жеребкування.
Старт нового сезону
Єврокубку запланований на 30 вересня, а кінець першого етапу планується на 16
грудня. Після завершення першого групового раунду чотири кращі команди з кожної
групи потрапляють до Топ-16. Цей етап змагань має пройти з 30 грудня 2020 року по
3 лютого 2021 року. За підсумками Топ-16 будуть визначені чвертьфіналісти
Єврокубку. Чвертьфінали заплановані на 2-10 березня, півфінали – на 16-24
березня, фінал – 6-14 квітня.
Прочитав!!! Мені вистачило два дні, аби майже на одному диханні прочитав
книгу Максима Гайового «Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна
історія Слави Медведенка». Одразу скажу: книга мені реально зайшла!!! У ній
Станіслав Медведенко розповідав про те, як він зміг втілити у життя свою мрію –
зіграти в НБА та стати чемпіоном найсильнішої ліги світу. Однак, там було
багато цікавих моментів – не тільки про цю мрію.
У книзі чудово показаний той стан, у якому наш баскетбол (в принципі,
як і інші види спорту) перебував у 90-х роках минулого століття. На жаль,
перехід від статусу однієї з радянських республік до незалежної давався важко.
І на спорті це теж відображалось. І, як у книзі пише сам Станіслав Юрійович,
зараз теж багато що залишилося нам у спадок з тих часів, особливо в плані
роботи клубного менеджменту в командах Суперліги. Однак, до цього ми ще
повернемось…
Звернув увагу на спогади Станіслава Юрійовича про свого першого тренера
– Олександра Дмитровича Коваленка, який приводив БК «Київ» до чемпіонства у
2000 році. Читаючи про стосунки між тренером та його підопічним, я чомусь
підсвідомо згадував «Легенду № 17» і те, як там показували стосунки між
Валерієм Харламовим та Анатолієм Тарасовим. Я колись писав, що це були стосунки
ніби як у сина з батьком. І щось подібне я уявив, коли читав про стосунки між
Медведенком-гравцем та Коваленком-тренером. Там були описані деякі моменти,
які, впевнений, мають у перспективі допомагати налагоджувати стосунки не тільки
дитячим тренерам зі своїми підопічними, а і, наприклад, директорам компаній зі
своїми підлеглими. Ну, це я образно кажу. Але якщо Ви прочитаєте (сподіваюсь,
що ця книга скоро з’явиться в електронному варіанті), то Ви зрозумієте, про що
я.
З особливою теплотою я читав про період, який Медведенко провів у БК «Київ»
(хоча це і був лише один сезон). Чому з теплотою? Тому що саме в цей час я
почав активно цікавитись баскетболом. Пам’ятаю, як на каналі «1+1» виходили
окремі випуски «Проспорту», присвячені NEBL. Показувались і самі поєдинки
(щоправда, здебільшого, у запису, але домашні матчі проти «Жальгіріса» та «ЦСКА»
з Андрієм Кириленком у складі показали наживо). Тоді моїми кумирами були Шакіл
О’Ніл та Григорій Хижняк. І, мабуть, Гриша мені тоді імпонував трохи більше. Це
був сезон, який став визначним для молодого гравця з Києва, оскільки вже наступного
сезону він був у складі «Лос-Анджелес Лейкерс».
До речі, дозволю собі трохи подискутувати з автором. У книзі йдеться
про те, що Медведенку пропонували контракти «Даллас» та «Фінікс» (який був тоді
не в такому сміхотворному стані, як зараз). І не тільки західноєвропейські
гранди хотіли бачити Медведенка у своєму складі. Дуже сильно хотів бачити у
себе Славу головний тренер «ЦСКА» Станіслав Єрьомін. У сюжеті «Проспорту», який
був записаний перед «Фіналом чотирьох» NEBL, тодішній наставник «армійців
Москви» так і говорив каналу «1+1»: «Медведенко надо брать в «ЦСКА»!!!». Але
добре, що він опинився у «Лейкерс». Інакше б не було цих двох чемпіонських
перснів, що для українського баскетболу є більш ніж вагомим досягненням.
Про НБА. Хотів би я почитати у цій книзі, як Слава Медведенко вийшов
грати сам на сам проти Шакіла О’Ніла. І тоді, погравши проти Слави, Шак сказав
Філу Джексону, що він взяв непоганого гравця. Але, на жаль, цієї історії у
книзі не було. Проте, були інші історії, про які було цікаво почитати. Також
було приємно згадати про фінали проти «Філадельфії» та «Нью-Джерсі». Не тому,
що «Лейкерс» там майже не помічав суперників. І не тому, що я вболівав за «Озерних».
Просто тоді я активно читав газету «Команда». І про ті фінали читав саме в
цьому виданні. Зокрема, про те, як, у третьому (якщо мені не зраджує пам’ять)
матчі проти «Сіксерз» Шак оформив 8 блок-шотів та зрівнявся за цим показником з
Біллом Уолтоном, Патріком Юінгом та Хакімом Оладжьювоном – тільки ним на той
момент вдалося зробити по 8 «гамаків» у одній грі, що вважалося рекордом
фіналів НБА. І Рік Фокс, який завжди слідкував за статистикою, у роздягальні
сказав Шаку, що той міг увійти в історію та оформити квадроупл-дабл, чого у
фіналах ніхто не робив. На що Шак сказав: «Вау!».
Окремо було сказано про знамениту сварку Кобі Браянта і Шакіла О’Ніла
та поразку у фіналі від «Детройта». Тоді для мене це був шок. Для багатьох –
сенсація. Але зараз я знаходжу причини, прочитавши цю книгу. Сварки між Шаком
та Кобі, травми інших гравців, зокрема Карла Мелоуна, а також вік того ж Мелоуна
та Пейтона не дозволили «Лейкерс» взяти четвертий титул поспіль. «Детройт» тоді
був і молодше за віком гравців, і свіжіше. До речі, питання до Макса Гайового:
а де у книзі два титули «Поршнів» часів «Поганих хлопців»???
Багато нюансів про «кухню» НБА взагалі можна прочитати саме у цій
книзі. Не буду розповідати всі моменти, щоб не «спойлерити», але скажу головне:
навіть в НБА є клуби, які мають різні підходи, різні фінансові можливості,
різні вектори розвитку. Про це яскраво свідчить контраст між «Лейкерс» та «Атлантою»
тих часів. Саме в «Атланті» фактично і закінчилась кар’єра Станіслава
Медведенка в НБА.
Але розпочалося інше життя – теж у баскетболі, проте вже не у якості
гравця. У книзі ми дізнаємось, як формувалась та команда, яка вперше в історії
українського баскетболу не тільки посіла високе шосте місце на Євробаскеті, а й
пробилась на Кубок світу. Станіслав Медведенко тоді був у тренерському штабі
Майка Фрателло, і він розповів про такі цікаві деталі, які до цього часу,
мабуть, не були відомі широкому загалу українських баскетбольних
вболівальників. Ми бачили тільки те, що на поверхні – гру та результати. Але
мало хто здогадувався, яку роботу проводив тренерський штаб збірної України на
чолі з Фрателло. І все це показується у книзі.
Ще окремо хочеться згадати Макса Гайового в контексті тієї роботи, яка
була проведена щодо збору ігрових показників Станіслава Медведенка. І, як я
розумію, саме Макс вставляв ці дані у книгу, чи не так, Станіславе Юрійовичу?
Після прочитання цієї книги я хочу сказати одне: впевнений, що в
українських баскетбольних колах вона стане бестселлером. Вона корисна і для
юних баскетболістів, і для тренерів, і для журналістів, і для функціонерів. І
ще хочеться побажати Максимові зробити видання литовською мовою (адже Медведенко
свого часу грав у Литві за «Аліту») та англійською (думаю, ніхто не буде проти,
якщо ця книга відправиться за океан та стане там популярною). Ну, і повторюся:
хочу в майбутньому побачити книгу про історію українського баскетболу, автором
якої буде той-таки Максим Гайовий.
А наприкінці цього посту я хочу написати наступне. Ця книга присвячена
Кобі Браянту, з яким Станіслав Медведенко грав у «Лейкерс». На жаль, Кобі вже
ніколи не прочитає цю книгу. Але у ній є слова Браянта, які він сказав, коли
номери 8 та 24 навічно закріпили за КБ. Він сказав: «Зараз я збираюся жити так,
щоб наступні роки те, що я зроблю, запам’яталося Вам усім значно більше, ніж
мої п’ять чемпіонських перснів». У Станіслава Медведенка лише дві «гайки». Але
я впевнений: він ще зробить для українського баскетболу стільки важливих речей,
які будуть не менш вагомі, ніж два чемпіонські персні. І закінчити цей пост я
хочу словами самого Станіслава Юрійовича: «Робіть те, що любите. Любіть те, що
робите. Мрійте масштабно й ніколи не припиняйте вчитися. Усе вийде. У мене ж
виходить!».
Коли ЛеБрон Джеймс виходив на матч проти «Філадельфії», то багато хто помітив на його кросівках напис «Mamba 4 life». Це пояснювалось просто: у зазначеному поєдинку лідер «Лейкерс» міг обійти Кобі Брайанта у списку найрезультативніших гравців НБА за всю історію. Так і сталось. Наразі ЛеБрон Джеймс – третій у списку найкращих снайперів Ліги. Він посунув саме з третього місця Кобі Брайанта. І наступного дня світ дізнався про трагічну загибель Кобі. Ось і не вір після цього в містику та якісь співпадіння…
Новина про смерть Брайанта стала для багатьох шоком. І для автора цих
строк – так само. Тим більше, якщо врахувати той факт, що багато хто з моїх
друзів знає, що я дуже давно вболіваю за «Лейкерз». Кобе не був моїм кумиром,
оскільки я тоді (та і зараз), якщо брати до уваги саме НБА, рівнявся на Шакіла
О’Ніла (другим моїм кумиром був Григорій Хижняк). Але, безумовно, я не міг не
поважати Кобе як гравця та одного з лідерів «Озерних». Свого часу Меджик
Джонсон назвав КБ24 найкращим «Озерним» усіх часів. Так само як колись подібне
звання належало самому Меджику, а до нього – Джеррі Уесту. КБ24 п’ять разів
ставав чемпіоном НБА, двічі був олімпійським чемпіоном, вісімнадцять разів брав
участь у Матчі Зірок НБА, з них сімнадцять разів – поспіль. Він був чотири рази
визнаний MVP Матчу Зірок. Також він двічі визнавався MVP фіналу НБА. У 1997
році Кобі Брайант виграв Slam-dunk Contest (тобто, конкурс слем-данків у рамках
Зіркового Уїк-енду). У 2020 році мів мав увійти до Залу Слави. Його туди
введуть посмертно.
Про Кобі Брайанта можна згадувати годинами. Він завжди був
максималістом. Йому не вдалося зрівнятися з Майклом Джорданом за кількістю чемпіонських
титулів – КБ24 поступився Його Повітряності лише однією «гайкою». Зате Кобі
обійшов Джордана за кількістю набраних очок за кар’єру. У Майкла, який посідає
тепер п’яту сходинку, 32292 пункти, у Кобі – 33643. На один пункт Брайанта вже
обійшов Леброн Джеймс. А попереду – лише Карл Мелоун та Карім Абдул-Джаббар.
Проте, це вже інша історія…
Зараз можна багато думати про те, що було би, якби не доленосний трейд,
внаслідок якого Брайант, якого «Шарлотт» обрав під загальним 13-м піком (що
приємно – тоді під 12-м піком «Клівленд» обрав українця Віталія Потапенка, і
цей пік деякий час вважався рекордним для європейських гравців), отримав
пропозицію обміну від «Лейкерс», і юний представник Пенсильванії поїхав
підкорювати Каліфорнію. Це пізніше він у своєму короткометражному фільмі
«Дорогий баскетбол», який отримав «Оскар», скаже про те, що мріяв грати за
«Озерних» та закидати переможні м’ячі у кошики на «Форумі» (саме на цій арені
«Лейкерс» проводив свої домашні матчі до 1999 року, поки не переїхав у «Стейплс
Центр»). А тоді, у 1996 році, мрія тільки почала втілюватись у реальність.
Можливо, керівництво «Шарлотта» шкодує про цей обмін, адже Кобі цілком реально
міг стати справжнім франчайзменом «Хорнетс». Однак, він став франчайзменом не
тільки «Лейкерс», а й усієї Ліги загалом. І це – при тому, що тоді було багато
людей, які були гідні цього високого звання – Тім Данкан, Рей Аллен, Пол Пірс,
Аллен Айверсон… І якщо раніше НБА асоціювалася з Майклом Джорданом, то після
того, як Його Повітряність завершив кар’єру, саме з Кобі Брайантом почала
асоціюватись найсильніша баскетбольна ліга світу.
Кобі Брайанта можна звинувачувати у багатьох речах. Наприклад, у тому,
що він подекуди був егоїстом на майданчику. Або ж у його спробах бути схожим на
Джордана. Звичайно, багато негативу було вилито на Кобе, коли він посварився з
Шакілом О’Нілом, внаслідок чого Шак пішов з «Лейкерс», хоча ця зв’язка реально
могла би здобути ще кілька титулів для «Озерних». Але потім Кобі вирішив
довести, що він може чогось досягати і без Шака. Так, він здобув дві «гайки» та
два титули MVP фінальної серії. Однак, не полишає відчуття того, що якби Шак
залишився, то, можливо, «Лейкерз» вдалося би перегнати «Бостон» за кількістю
здобутих чемпіонств. Проте, ми пам’ятаємо і те, як у 2007 році Шак і Кобі
помирилися. Це сталося під час Зіркового уїк-енду, який проходив у Лас-Вегасі.
Потім Шак був присутній на останньому матчі КБ24 у кар’єрі (проти «Юти»), а
також на вшануванні Кобі, коли «Лейкерз» вивели з обігу два номери, під якими
грав Брайант – 8 та 24.
До речі, про номер. Кобі, який мав бажання перевершити всі рекорди
Джордана, чомусь не взяв собі одразу 24-й номер, під яким почав з’являтись вже
наприкінці своєї кар’єри. Цей номер був натяком на те, що Брайант – наступний
після Джордана. Коли Кобе прийшов у «Лейкерс», то під 24-м номером грав Джордж
Маклауд. Також КБ не брав 23-й номер. Деякий час під цим номером у складі
«Лейкерз» грав Седрік Себальйос. Тепер під ним грає ЛеБрон Джеймс. А Кобі взяв
собі «вісімку» – номер, під яким, мабуть, проходив справжній зоряний час
«Чорної Мамби».
Але неможливо не відзначити його максималізм. Про це красномовно
свідчить його останній поєдинок у кар’єрі проти «Юти», коли «Озерні» на своєму
паркеті незадовго до кінця гри програвали «Джазменам». Однак, Кобі здобув дев’ять
очок поспіль, завдяки чому «ЛАЛ» не тільки здійснили «камбек», а і виграли ту
гру. У тій зустрічі КБ набрав 60 очок. Але, безумовно, всі запам’ятають його
бенефіс у матчі проти «Торонто». Тоді Кобе реально міг замахнутись на
легендарний результат Уїлта Чемберлена, проте набрав 81 очко, встановивши
другий показник результативності в одному матчі НБА за всю історію. І це,
звичайно, теж є великим внеском КБ у гру, якій він віддавав своє життя.
Неможливо також не згадати про 13-річну доньку Кобе Брайанта, Джіанну,
яка теж загинула зі своїм батьком у авіатрощі. Кобе часто водив її на
баскетбол, і вона встигла подружитися з багатьма зірками НБА. Одного разу фани
«Лейкерс», побачивши Кобе з Джіанною, сказали, що Кобе потрібен син, щоб хтось
зміг продовжити справу батька та підтримати його спадок у баскетболі. На що
Джіанна відповіла: «Для цього є я». І дійсно – Джіанна серйозно захоплювалась
баскетболом та грала у команді Академії Кобі Брайанта. За місяць до смерті Кобе
запатентував прізвисько «Мамбасіта» для своєї доньки. Можливо, десь років через
п’ять Джіанна вийшла би на драфт ВНБА. І щось у мене не виникає сумнівів у
тому, що головним претендентом на те, щоб забрати Джіанну до себе, був би
«Лос-Анджелес Спаркс». І це виглядало би логічно не тільки з огляду на те, що
Джіанна грала би фактично вдома. Просто «Спаркс» все одно буде потрібна зірка
такого ж калібру, як Ліза Леслі або Кендіс Паркер. Проте, на жаль, цього вже не
буде…
«Герої приходять та йдуть, а легенди залишаються назавжди» – колись
такі слова сказав Кобі Брайант. Він став легендою ще за життя. І залишиться
легендою назавжди навіть після своєї смерті. Mamba not out. Mamba for life.
