Прочитав!!! Мені вистачило два дні, аби майже на одному диханні прочитав книгу Максима Гайового «Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка». Одразу скажу: книга мені реально зайшла!!! У ній Станіслав Медведенко розповідав про те, як він зміг втілити у життя свою мрію – зіграти в НБА та стати чемпіоном найсильнішої ліги світу. Однак, там було багато цікавих моментів – не тільки про цю мрію.
У книзі чудово показаний той стан, у якому наш баскетбол (в принципі, як і інші види спорту) перебував у 90-х роках минулого століття. На жаль, перехід від статусу однієї з радянських республік до незалежної давався важко. І на спорті це теж відображалось. І, як у книзі пише сам Станіслав Юрійович, зараз теж багато що залишилося нам у спадок з тих часів, особливо в плані роботи клубного менеджменту в командах Суперліги. Однак, до цього ми ще повернемось…
Звернув увагу на спогади Станіслава Юрійовича про свого першого тренера – Олександра Дмитровича Коваленка, який приводив БК «Київ» до чемпіонства у 2000 році. Читаючи про стосунки між тренером та його підопічним, я чомусь підсвідомо згадував «Легенду № 17» і те, як там показували стосунки між Валерієм Харламовим та Анатолієм Тарасовим. Я колись писав, що це були стосунки ніби як у сина з батьком. І щось подібне я уявив, коли читав про стосунки між Медведенком-гравцем та Коваленком-тренером. Там були описані деякі моменти, які, впевнений, мають у перспективі допомагати налагоджувати стосунки не тільки дитячим тренерам зі своїми підопічними, а і, наприклад, директорам компаній зі своїми підлеглими. Ну, це я образно кажу. Але якщо Ви прочитаєте (сподіваюсь, що ця книга скоро з’явиться в електронному варіанті), то Ви зрозумієте, про що я.
З особливою теплотою я читав про період, який Медведенко провів у БК «Київ» (хоча це і був лише один сезон). Чому з теплотою? Тому що саме в цей час я почав активно цікавитись баскетболом. Пам’ятаю, як на каналі «1+1» виходили окремі випуски «Проспорту», присвячені NEBL. Показувались і самі поєдинки (щоправда, здебільшого, у запису, але домашні матчі проти «Жальгіріса» та «ЦСКА» з Андрієм Кириленком у складі показали наживо). Тоді моїми кумирами були Шакіл О’Ніл та Григорій Хижняк. І, мабуть, Гриша мені тоді імпонував трохи більше. Це був сезон, який став визначним для молодого гравця з Києва, оскільки вже наступного сезону він був у складі «Лос-Анджелес Лейкерс».
До речі, дозволю собі трохи подискутувати з автором. У книзі йдеться про те, що Медведенку пропонували контракти «Даллас» та «Фінікс» (який був тоді не в такому сміхотворному стані, як зараз). І не тільки західноєвропейські гранди хотіли бачити Медведенка у своєму складі. Дуже сильно хотів бачити у себе Славу головний тренер «ЦСКА» Станіслав Єрьомін. У сюжеті «Проспорту», який був записаний перед «Фіналом чотирьох» NEBL, тодішній наставник «армійців Москви» так і говорив каналу «1+1»: «Медведенко надо брать в «ЦСКА»!!!». Але добре, що він опинився у «Лейкерс». Інакше б не було цих двох чемпіонських перснів, що для українського баскетболу є більш ніж вагомим досягненням.
Про НБА. Хотів би я почитати у цій книзі, як Слава Медведенко вийшов грати сам на сам проти Шакіла О’Ніла. І тоді, погравши проти Слави, Шак сказав Філу Джексону, що він взяв непоганого гравця. Але, на жаль, цієї історії у книзі не було. Проте, були інші історії, про які було цікаво почитати. Також було приємно згадати про фінали проти «Філадельфії» та «Нью-Джерсі». Не тому, що «Лейкерс» там майже не помічав суперників. І не тому, що я вболівав за «Озерних». Просто тоді я активно читав газету «Команда». І про ті фінали читав саме в цьому виданні. Зокрема, про те, як, у третьому (якщо мені не зраджує пам’ять) матчі проти «Сіксерз» Шак оформив 8 блок-шотів та зрівнявся за цим показником з Біллом Уолтоном, Патріком Юінгом та Хакімом Оладжьювоном – тільки ним на той момент вдалося зробити по 8 «гамаків» у одній грі, що вважалося рекордом фіналів НБА. І Рік Фокс, який завжди слідкував за статистикою, у роздягальні сказав Шаку, що той міг увійти в історію та оформити квадроупл-дабл, чого у фіналах ніхто не робив. На що Шак сказав: «Вау!».
Окремо було сказано про знамениту сварку Кобі Браянта і Шакіла О’Ніла та поразку у фіналі від «Детройта». Тоді для мене це був шок. Для багатьох – сенсація. Але зараз я знаходжу причини, прочитавши цю книгу. Сварки між Шаком та Кобі, травми інших гравців, зокрема Карла Мелоуна, а також вік того ж Мелоуна та Пейтона не дозволили «Лейкерс» взяти четвертий титул поспіль. «Детройт» тоді був і молодше за віком гравців, і свіжіше. До речі, питання до Макса Гайового: а де у книзі два титули «Поршнів» часів «Поганих хлопців»???
Багато нюансів про «кухню» НБА взагалі можна прочитати саме у цій книзі. Не буду розповідати всі моменти, щоб не «спойлерити», але скажу головне: навіть в НБА є клуби, які мають різні підходи, різні фінансові можливості, різні вектори розвитку. Про це яскраво свідчить контраст між «Лейкерс» та «Атлантою» тих часів. Саме в «Атланті» фактично і закінчилась кар’єра Станіслава Медведенка в НБА.
Але розпочалося інше життя – теж у баскетболі, проте вже не у якості гравця. У книзі ми дізнаємось, як формувалась та команда, яка вперше в історії українського баскетболу не тільки посіла високе шосте місце на Євробаскеті, а й пробилась на Кубок світу. Станіслав Медведенко тоді був у тренерському штабі Майка Фрателло, і він розповів про такі цікаві деталі, які до цього часу, мабуть, не були відомі широкому загалу українських баскетбольних вболівальників. Ми бачили тільки те, що на поверхні – гру та результати. Але мало хто здогадувався, яку роботу проводив тренерський штаб збірної України на чолі з Фрателло. І все це показується у книзі.
Ще окремо хочеться згадати Макса Гайового в контексті тієї роботи, яка була проведена щодо збору ігрових показників Станіслава Медведенка. І, як я розумію, саме Макс вставляв ці дані у книгу, чи не так, Станіславе Юрійовичу?
Після прочитання цієї книги я хочу сказати одне: впевнений, що в українських баскетбольних колах вона стане бестселлером. Вона корисна і для юних баскетболістів, і для тренерів, і для журналістів, і для функціонерів. І ще хочеться побажати Максимові зробити видання литовською мовою (адже Медведенко свого часу грав у Литві за «Аліту») та англійською (думаю, ніхто не буде проти, якщо ця книга відправиться за океан та стане там популярною). Ну, і повторюся: хочу в майбутньому побачити книгу про історію українського баскетболу, автором якої буде той-таки Максим Гайовий.
А наприкінці цього посту я хочу написати наступне. Ця книга присвячена Кобі Браянту, з яким Станіслав Медведенко грав у «Лейкерс». На жаль, Кобі вже ніколи не прочитає цю книгу. Але у ній є слова Браянта, які він сказав, коли номери 8 та 24 навічно закріпили за КБ. Він сказав: «Зараз я збираюся жити так, щоб наступні роки те, що я зроблю, запам’яталося Вам усім значно більше, ніж мої п’ять чемпіонських перснів». У Станіслава Медведенка лише дві «гайки». Але я впевнений: він ще зробить для українського баскетболу стільки важливих речей, які будуть не менш вагомі, ніж два чемпіонські персні. І закінчити цей пост я хочу словами самого Станіслава Юрійовича: «Робіть те, що любите. Любіть те, що робите. Мрійте масштабно й ніколи не припиняйте вчитися. Усе вийде. У мене ж виходить!».
Тому, нехай і у Вас усе виходить!!!
Артем ТЕРЕНТЬЄВ, «5х5»